Наркоммор – фіговий листок української влади

Присвячується: Оригінальний секс шоп в Киеве, огромный ассортимент

У нас в Україні є структура, що вражає свідомість безміром своєї аморальности. Ні, це не парламент. І не уряд. І це не Президент, і навіть не його секретутіат, і не Конституційний суд, і не суд узагалі. І навіть не міліція. І не прокуратура.

Кандидатів багато, як бачите. Але ті – просто аморальні, а ця – аморальність у квадраті, аморальність доведена до свого позірного самозаперечення, це – апогей аморальности. Це брутальний плювок в обличчя суспільству, супроводжений привладним риком: “Нє смєть, … вашу мать!”… Це Нацкоммор – Національна експертна (я то як же! щоби не подумали, що там будь-хто) комісія України з питань захисту суспільної моралі.

Це як у тому анекдоті:

- Алло, это прачечная?
- Это ху*чечная! Это министерство культури!

Тільки це – анекдот, він вигаданий, а Нацкоммор – це насравді. Погляньмо ж уважніше, що це за комісія й навіщо насправді вона існує.

Тоталітаризм на марші

Що ж призначений робити цей Нацкоммор? Звернімося до його власної ділянки – яка господа (домен)! http://moral.gov.ua – оцініть, будьласка! Це вже прикметно: мораль “одержавлена” це вже щось! (Хоча можна було б іще їм запропонувати обрати собі норвежський домен: вийшло б – moral.gov.no. Недопрацювали мабуть.)

Бо хтось би міг подумати (мабуть, через свою завелику освіченість), що мораль – то така річ, що породжується суспільством, ним таки й забезпечується, й, за потреби, змінюється. Але в нас – не так. У нас мораль – “одержавлена” (щоби суспільство своє погане рило, мабуть, у високу державну мораль не сувало) і її місце “в структурі органів державного управління” чітко визначено. І порядок.

Виходить абсурд, що відгонить тоталітаризмом, але це Нацкоммор не хвилює. Такий дріб’язок! Бо, от, наприклад, приїде якийсь американець чи там німець і спитає: “А де ж ваша мораль?” – а ми його зразу писком у moral.gov.no, тобто, moral.gov.ua – “А осьдечки! Накася викусі!” І порядок.

Гаразд, господа чудова, годі казати. Спробуймо, доки не знудило, почитати, що ж там сказано про саму власне установу:

Національна експертна комісія України з питань захисту суспільної моралі є постійно діючим державним позавідомчим експертним і контролюючим органом, який діє відповідно до Закону України „Про захист суспільної моралі” № 1296-IV від 20 листопада 2003 року та Положення про Національну експертну комісію України з питань захисту суспільної моралі, затвердженого постановою Кабінету міністрів України №1550 від 17 листопада 2004 року.
http://www.moral.gov.ua/pages/2/

Який чудовий час обраний для створення цієї поторочі! Просто блискучий час – з розряду навмисно не придумаєш. “17 листопада 2004 року” – це якраз розпал підготовки фальсифікацій. І от той уряд, однією рукою готує фальсифікації (коли тільки час віднайшов перейматись ще й суспільною мораллю!), а иншою – підписує положення про Нацкоммор. І порядок.

А що має робити той Нацкоммор? Можливо, опікуватись мораллю в органах державної влади? Можливо, піклуватись “обліком морале” чиновників? От і не вгадали: ні органи ні чиновники не є предметом інтересу Нацкоммора. Вони, мабуть, як жінка Цезаря – поза підозрою:

Національна експертна комісія має право проводити у межах своєї компетенції перевірку діяльності засобів масової інформації, юридичних осіб усіх форм власності, що займаються організацією видовищних заходів та діяльністю з обігу продукції сексуального чи еротичного характеру або такої, що містить елементи насильства і жорстокості.
http://www.moral.gov.ua/pages/2/

А то може, не приведи господи, хтось – “нєсазнатєльний” – подумає, що притулком брутальщини й аморальности й є ті ж таки органи й чиновники. То йому відразу роз’яснено: ні – чиновники й органи в державі Україна це сама втілена моральність. Щодо них навіть питання про їхню моральність навіть порушене бути не може. От так от! І порядок.

“Успіхи” Нацкоммору

Які успіхи має на на своєму фронті ця феєрично й брутально антиморальна установа? О, успіхи велетенські! Посудіть самі:

Серед помітних досягнень комісії – закриття файлообмінника Inostore (це, мабуть, помилка в тексті: має бути infostore. ОЛ) за недоведеними звинуваченнями у розміщенні порнографічних матеріялів, спроба законодавчо примусити інтернет-провайдерів контролювати дії українських користувачів, визнання порнографічним (так! ОЛ) роману “Жінка його мрії” Олеся Ульяненка і багато іншого.
Розчарованість з розуму, Михайло Михайлов, “Критика”

Це, далебі, вражає свідомість! Роман, що визнаний порнографічним – це ж як треба мислити, щоби до такого додуматись! Тобто, виходить щось таке: от бере якийсь особливо обдарований Експерт (наголос) Нацкоммору той роман, читає і… малює собі в голові якусь порнографію. Так? Бо як же іще? І тепер, унаслідок того, що той Експерт собі вигадав, він дає оцінку твору – порнографія. Що, справді так?

Тоді це анекдот. Класика жанру – “лікарю, на ви й збоченець!” Чому б комісії не піти далі (гра слів не навмисна)? Наприклад, в романі Пушкіна “Євґєній Анєґін” є такий собі персонаж – Татьяна. В залежности від мірі збочености Експерта він міг собі науявляти й тут якусь таку собі порнографію – Тетяна ж жінка. Або, скажімо, в Льва Тостого є також багато жіночих персонажів; Наташа Ростова, до прикладу. То що – порнографи вони?

Абсурдний навіть не цей конкретний випадок. Абсурдна сама ця комісія від самого початку. За ким вона гасає з криками боротьби за мораль (чи з мораллю?)? За ЗМІ? За “юридичними особами”?

За обставин, коли ледь не щодня якісь політики чи чиновники витворяють такі вже вскаженілі й брутальні акти аморальности, що залишають публіку в ступорі; коли брехливість і злочинність, коли ошуканство й хамство й підлість стали либонь нормою політичного життя, яке через ті ж таки ЗМІ траслюється на всю країну й не те що там “шкодять” суспільній моралі, а нищать її!… Нацкоммор не помічає геть нічого. Він гасає за письменниками й інтернет-ділянками. І порядок.

Справжнє призначення Нацкоммору

Спочатку автор хотів ще додати кілька ілюстрацій кричущої аморальщини наших політиків, але потім передумав: що там власне ілюструвати, якщо дурна пика двічі судимого проффесора, що виперлася на найвищу посаду, уже сама по собі ілюстрація, що не потребує додатків? Це українці змушені бачити щодня, то що там уже по дріб’язку смикати всіляких там тимошенок чи тігіпок, луценок чи шуфричів. Зайве.

Бо ж давно відомо – гниє риба з голови. І саме та, загнила й смердюча голова породила цю поторочу – Нацкоммор. То й не дивно, що породження тієї вскаженілої привладної аморальности не помічає, що називається “впритул” не помічає, категорично не помічає аморальности, причому аморальности глибоко сутнісної, онтологічної аморальности української влади. Бо й створена та комісія саме для прикриття того неподобства, для того, щоби відвернути увагу – бодай як, бодай із якою зухвалістю й цинізмом – від брутальної аморальности української влади, яка й породила сам Нацкоммор.

Щоби звинуватити хоч когось, будь-кого – аби не владу – в аморальности, в тому, що влада, навіть попри своє оскотіння, як не розуміє, то нюхом чує ганебність становища настільки, що сама почала відчувати небезпеку своєї аморальности. Але не будучи в змозі щось змінити в собі по суті, влада змушена вдаватися до таких от фігових листочків, які покликані прикрити її аморальність, відшуковуючи хлопчиків для биття й виссані з пальця приводи його відлупцювати, аби лише відвернути увагу від брутальности власної гіпер-порнографії.

Бо насправді то суспільство мало б контролювати державу, але суспільство в нас слабке. Й навіть такі примітивні й прозорі шахрайства здатні задурити комусь голову. Й доводиться знову й знову виступати в ролі того хлопчика, що каже: “Король голий!”, а Нацкоммор лише нікчемний листочок, що гойдається на вітрі в даремній спробі прикрити порнографію українською влади.

Тому й називає автор Національну комісію по моралі – не просто аморальною, а гіпер-аморальною, аморальною в квадраті; бо вона – то не просто аморальність, то Нацкоммор: аморальність, яка має вскаженіле зухвальство удавати, що вона начебто ще й бореться з аморальністю. Хіба можна вигадати щось аморальніше?

Гибель приходит туда, где лицемерная власть одною рукой воздымает флаг борьбы с общественными недугами, а другою их поощряет и тем поддерживает свое существование. Так происходит распад нравственных основ общества. Так развивается духовная шизофрения. По этой причине рухнул Советский Союз. Победитель фашизма пал, изъеденный изнутри ложью и безответственностью. Великую державу убили два киллера: аморальность власти и пьянство народа.
Не только депрессия, Владімір Леві

***

Написав і подував: от на початку допису є поклик, що веде на крамницю, яка може викликати цікавість Нацкоммору. І от побачить він там фалоімітатор чи піхвоімітатор і кат знає, може прийде щось недобре в голову якомусь Екперту, й розродиться Нацкоммор гнівною тирадою: “Нє сметь! Дєржать! Нє пущать!…” Унтєр-пришібєєвство.

І от як цій країні жити? Автор не знає. Якось допоки існує. Чи надовго того вистачить? На чому взагалі тримається її існування? Не можна ж спиратися на гнилля – засмокче… Але поки якось кульгає: краде, й бреше, й шахрає, й ґвалтує, й знущається над здоровим глуздом, і при цьому навіть береться захищати суспільну мораль. І порядок. Тьху!

Доречні дописи:

1. Готується масштабний наїзд на український веб?
2. Анекдоти про Януковича. Серія 2
3. Янукович – наркоман-збоченець?