Підтримка: Узнай больше про автошколы Киева на АвтоЭду.
30 березня 2011 року Всеукраїнське об’єднання “Свобода” проводило в місті Шепетівка мітинг протесту проти тиску влади на місцевих представників Свободи, а також порти прийняття необґрунтованих волюнтаристських рішень на сесії міськради, яка відбувалася в той день.
Автор також був учасником тих подій, отже є сенс розповісти, що й як там відбувалося, навіть попри затримку, яка сталася внаслідок того, що той ранній підйом і потреба п’ять годин вистояти на ногах геть вибили його з колії. Та краще пізніше, ніж ніколи, еге ж?
Група з Хмельницького виїздила приблизно в 7 годині, набрався майже повний автобус людей. Сама поїздка справила враження радше гнітюче; річ не тільки в не надто приємних сіро-брудних кольорах ранньої весни, але й загальній якійсь недоглянутости, непоказовости картини за вікном. Все ж таки хочеться бачити Україну якоюсь облаштованішою, радіснішою, але що ж вдієш – нема.
У самій Шепетівці на нас чекали представники Кам’янця-Подільського й ще декількох райцентрів області, які також прибули підтримати своїх однопартійців. Разом колона, яка налічувала близько 150 чоловік, рушила через центр міста маршем до тамтешнього міськвиконкому. (Тут треба сказати, що за участь у тій акції ніяких грошей не виплачувалося й не пропонувалося; хоча таке застереження й узагалі стосується всіх акцій Свободи – тут люди приходять “просто так”, чи якщо волієте, за велінням серця).
Гасла, які скандувалися свободівцями, вражали своїм розмаїттям. Тут і цілком звичні націоналістичні гасла “Слава Україні! Героям слава!”, “Слава нації! Смерть ворогам!”, і навіть скопійоване з німецького гімну “Україна понад усе!”; тут і гасло солідарности “Один за всіх і всі за одного”; нове для автора гасло “Свобода прийде, порядок наведе!” і відновлене, відоме з часів “помаранчевої революції” гасло “Свободу не спинити!”, яке, погодьтеся, чудово пасує Свободі.
Дещо дивно було скандувати инші гасла, також відновлені з часів “помаранчевої революції”: “Зека за грати”, “Зека геть!”. Хоча вони й доречні й знаходять підтримку в людей, але як то гидко, але завдяки придурочній Тимошенчисі, той “зек” нині пр*дент. Таке собі де жа вю.
Нарешті, обійшовши дурний музей Островського, який бовваніє в центрі Шепетівки, колона потрапляє на майданчик перед шепетівською міськрадою, де уже зібралися може також із півтори сотні мешканців Шепетівки. Зібрання може й не дуже багатолюдне, але як на нинішні часи, та ще й з урахуванням того, що це райцентр, цілком непогано.
Мітинг, почавшись десь о дев’ятій години, тривав десь до дванадцятої. За цей час слово було надане й присутнім депутатам різних рад від Свободи, й представникам комунальних підприємств міста, які, як виявилось, також до пуття не знали, що то за рішення має бути прийняте на сесії, й простим громадянам-учасникам мітингу. Відновила Свобода й ще одну майданівську знахідку – биття в імпровізовані барабани, тобто, в порожні діжки – а то так виходить нині, від того Майдану майже всі відцурались.
А скільки було галасу свого часу! Майдан! Майдан! “Помаранчева революція!”… А тепер, де це все? Кому окрім Свободи про те нагадати? Де та дебільна Тимошенко? Де її представники? Де “Наша Україна”? А де той новомодний Яценюк? Що стосується кличковського “УДАРу”, то це взагалі ганьбище – декотрі з цих ударівців голосували за те волюнтаристське рішення, яке хотів протягти мер-регіонал. (І це також ганебно – в Шепетівці мер – регіонал…)
Один словом, автор дуже радий, що почав він голосувати за Свободу ще далекого 2006 року – є за що голосувати й є за кого голосувати. Але це був ліричний відступ.
Тепер треба сказати, що попри затягування сесії (мабуть в очікуванні, що народ розійдеться), попри відмову поставити ключове, найважливіше рішення на початок, все ж таки, те волюнтаристське рішення, яке намагався протиснути мер, ухвалене не було. Звичайно, це було схвально сприйняте учасниками мітингу, і автор має сказати, що такий наслідок був для нього дещо несподіваним – все ж таки автор вважав, що мер протисне своє рішення, як то нерідко в нас буває, попри народний протест. Але все ж таки мабуть шепетівська рада має доволі строкатий склад, і хтось може злякався, хтось передумав, а хтось може й не дуже хотів голосувати за те рішення, а діставши таку підтримку в вигляді свободівського мітингу, й не проголосував.
Що ж, проспівавши український славень (як Свобода цілком вдало й слушно перейменувала “гімн”), свободівці пошикувались у колони, й рушили зворотнім шляхом до своїх автобусів.
Загалом акція залишила приємне враження. Свобода ще раз нагадала про себе шепетівчанам, трохи прорекламувалася, допомогла не допустити ухвалення шкідливого рішення й продемонструвала солідарність зі своїми поплічниками.
На авторову думку, на нинішній час “Свобода” – взагалі єдина партія, за які слід голосувати людям, які щось бажають змінити в Україні на краще. І описана акція – незайвий тому доказ.
Доречні дописи: