Читаю, читаю, читаю… Більше читаю ніж працюю – тому фінанси співають романси, а я все читаю.
Але иноді от справді трапляється щось таке цікаве, що мусиш відкинути всі роботи – наскільки то можливо – і таки почитати. Найкраще я добираю сюди, в рубрику Чіто гвріто.
А от тепер знайшов нове але дуже цікаве видання – Argumentua – найцікавіше з того, що я там знайшов, нижче:
Дописовий: Зелена Хвиля – читайте ключові екологічні новини першими. Головні екологічні новини України та світу.
Не часто заходжу на Українську брехню правду, але не так давно таки потрапив: перейшов за чиїмось покликом із Фейсбука на допис Володимира Фесенка “Чи може опозиція виграти парламентські вибори?”. Цікаво мені стало й насправді: як таке диво могло би статися?
Сам Фесенко – автор не те щоби поганий, але якийсь дуже популярний – не просто популярний, а популярно-популярний, так би мовити, популярний у квадраті. Тому чекати не якусь глибину чи одкровення в його дописах не доводиться.
З иншого боку, ніби й казати якісь відверті дурниці йому також не властиво. Так, скажімо, вульгарно-дурних штампів (які присутні в коментарях до того допису) на кшталт
від нього все ж таки не чекаєш.
Цілком допущеною є й методика автора: він спирається на дані кількох опитів, усереднює їх, потім правомірним чином перераховує й таким чином дістає прогноз результату виборів до Верховної Ради, на основі якого підраховує кількість депутатських мандатів, що може здобути “опозиція” по пропорційній (партійній) частині виборів. Кількість же депутатів від “опозиції” по мажоритарній системі Фесенко оцінює на основі кількох правдоподібних припущень, спираючись при цьому на історичні дані. Загалом із автором можна було б погодитись, якби не одне велике АЛЕ.
А саме, його допис має один, але, сказати б, фундаментальний ґандж, який низводить всю фесенкову роботу на рівень пустопорожнього просторікування – і це в кращому разі, бо в гіршому – то рівень лохотрону.
За підтримки: Протестуй ігри онлайн на ігровому порталі Games.in.ua.
Давненько вже автор не писав у рубрику Чіто ґвріто. Останній допис у цю категорію був ще 25.12.2010 – Опити, випити й результати виборів. Бо й читати, як це не дивно, особливо нічого. Хіба що вряди-годи щось більш-менш вартісне зустрічаєш, а так більшість із прочитаного, на жаль, нікчемна (й то як не дурна) каламуть. Дегенерація.
Примітним прикладом такої дегенерації може слугувати стан, в якому опинилося колись цікаве й глибоке видання “Критика”. Автор уперше познайомився з цим виданням іще десь далекого 1999 року, а потім за можливості купував і навіть у декотрі періоди передплачував його. Спочатку то видання мало літературознавчу чи то загальніше – культурологічну спрямованість, і автор прочитував кожен випуск від початку до кінця з задоволенням.
Допис був спершу розміщений 13.10.2010, але потім зник, і відновлений лише тепер. Докладніше про це в Зник допис.
Далебі, саме якийсь такий образ із відомої казки спливає в авторовій свідомості, коли він пригадує ту недавню історію. Гаразд, нагадаю її в кількох словах.
Річ у тому, що на нещодавньому засіданні Генасамблеї ООН іранський президент Махмуд Ахмадінежад заявив, що до терактів 11 вересня 2001 року причетна влада США, яка швидше за все сама їх спланувала й організувала. Він також назвав три версії на пояснення тих подій.
